Як подолати плутократію
Навіть у демократіях, що розвиваються, політичні інституції ризикують бути захопленими супер-багатіями.
Як подолати плутократію
Навіть у демократіях, що розвиваються, політичні інституції ризикують бути захопленими супер-багатіями.
Грузія, Молдова та Україна мають багато спільного. Їхні політичні системи набагато більш відкриті, ніж у багатьох інших пострадянських країнах, й, надавши перевагу підписанню угод про асоціацію з ЄС, вони підтвердили власний стратегічний вибір на користь європейського шляху розвитку. Проте, вони не є достатньо розвинутими, щоб називатися повноцінними демократіями.
Зокрема, їхні слабкі політичні інституції вразливі до захоплення супер багатими особами чи групами. Боротьба проти олігархічного, або точніше – плутократичного впливу стала пріоритетом для усіх трьох.
Тим не менше між ними є важливі відмінності. У Молдові та Грузії досі домінували особи, які спочатку стали успішними бізнесменами, а потім перетворили свої фінансові ресурси в політичну владу: Влад Плахотнюк і Бідзіна Іванішвілі. Жоден з цих лідерів не обіймав офіційну урядову посаду (окрім Іванішвілі від жовтня 2012 року до жовтня 2013 року), але вони мали дійсну владу шляхом контролю партій, що мали більшість у парламентах: Демократичної партії Молдови (ДПМ) і «Грузинської мрії» (ГМ) відповідно. В Україні, навпаки, панувала система плутократичного плюралізму, з кількома супер-заможними особами, що конкурували за вплив переважно через контроль за ЗМІ та політичними партіями. Один з них – Петро Порошенко – обіймав посаду президента.
Цього року Молдова й Україна домоглися політичних проривів електоральним шляхом, хоча і досить незвичайними методами. В Україні саме новачок у політиці, популярний комік із вельми розмитими обіцянками, мобілізував протестні голоси проти корумпованої політичної еліти. Саме відсутність політичного досвіду головним чином переконала виборців, що Володимир Зеленський є найпридатнішим посісти президентське крісло: для більшості виборців досвід означав корупцію. Перемога його партії «Слуга народу» на парламентських виборах 21 червня зміцнила його мандат.
Молдовський шлях виявився традиційнішим. Три партії вирвалися вперед на лютневих парламентських виборах: ДП, відкрито проросійська Партія соціалістів і проєвропейська ACUM. В самому кінці конституційно припустимого терміну опозиційні Партія соціалістів та ACUM вирішили відкласти свої глибокі політичні розбіжності і створили уряд. Плахотнюка скинули.
Надто рано говорити, наскільки успішними будуть нові уряди. Ніхто не здогадується, що президентство Зеленського принесе Україні. В Молдові два дуже дивних партнера можуть стикнутися з труднощами працювати разом. Проте, сам факт, що попередні можновладці мали визнати поразку на виборах, вже далекий від звичаїв у цьому регіоні і є приводом для святкування.
В Грузії Іванішвілі та його «Грузинська мрія» можуть втрачати популярність, але це не гарантує, що вони програють вибори. Президентська кампанія минулого жовтня слугувала важливим тестом, навіть якщо згідно з конституцією Грузії президент – це чисто церемоніальна посада. Кандидат, підтримуваний владою, виграв, але на тлі звинувачень в залякуванні, підкупі виборців та випадках вкидання фальшивих бюлетенів. Багато хто дійшов песимістичних висновків: якщо такі методи стають новою нормою, то уряд може просто не дозволити опозиції виграти. Більше того, чинна змішана виборча система дає обранцям ключову перевагу: на парламентських виборах 2016 року правляча партія отримала 48 відсотків голосів за партійними списками, але завоювала всі одномандатні округи (73 зі 150 місць).
Нещодавно уряд одержав значну перемогу в медійному просторі. У 2017 році грузинські суди передали головну опозиційну телекомпанію Руставі-2 у власність бізнесмена Кібара Халваші, якого вважають близьким до уряду. Руставі-2 подала скаргу в Європейський суд з прав людини, який наказав призупинити рішення суду до прийняття власного остаточного рішення. Однак, 18 липня цього року ЄСПЛ постановив, що грузинські суди не порушили права Руставі-2, і Халваші став новим власником. Якими б не були юридичні підстави цієї справи, результатом стала зміна балансу в ЗМІ на користь уряду. Існують і інші незалежні ЗМІ в Грузії, але жодне з них не наближається до популярності та охоплення Руставі-2.
В таких умовах вулична мобілізація здається успішнішим інструментом, ніж традиційна парламентська політика. 20 червня депутат російської держдуми Сергій Гаврилов головував на сесії Міжпарламентської асамблеї православних народів із крісла спікера грузинського парламенту. Це викликало обурення громадськості. Здалося, що уряд посадив представника окупаційної сили у крісло керманича. Це відповідно призвело до великих демонстрацій, очолюваних молодими людьми, що заперечували будь-яку політичну приналежність.
Інцидент з Гавриловим міг бути тригером, але протести переросли у загальний осуд чинного уряду. Спікер парламенту Іраклій Кобахідзе пішов у відставку. Найважливіше те, що уряд погодився на зміну конституції, згідно з якою наступні парламентські вибори у жовтні 2020 року пройдуть за повністю пропорційною системою. Щодо цього конкретного питання «Грузинська мрія» послідовно ігнорувала погляди громадянського суспільства, опозиції та міжнародного співтовариства, але капітулювала перед вулицею.
Це рішення може змінити правила гри. Ніхто не очікує рівних умов конкуренції на виборах, але в той час, як правляча партія матиме, можливо, тонкий шанс на абсолютну більшість або матиме змогу залучити достатньо партнерів для коаліційної більшості, опозиція також отримає реалістичний шанс перемогти.
Але хто в опозиції? Наразі головними гравцями є Єдиний національний рух Міхеіла Саакашвілі (ЄНР) та його уламок «Європейська Грузія». Проте для великої частини електорату обидві партії – «Грузинська мрія» та ЄНР – є однаково неприйнятними, і відбуватиметься сильна конкуренція за цей сегмент тих, хто ще не визначився.
Дев’ятого липня Мамука Хазарадзе, бізнесмен, що втратив приязнь Бідзіни Іванішвілі, оголосив, що збирається заснувати новий рух. Експерти почали припускати, що цей новий гравець зможе привернути до себе велику частину тих, хто не визначився.
Проте, рівно 15 днів по тому прокуратура висунула Хазарадзе звинувачення у відмиванні грошей. Влада каже, що це лише співпадіння, але очікування посилилося: Грузія стане свідком особливо брудної виборчої кампанії.
Гія Нодія, професор політології грузинського Державного університету Іллі.
This publication was prepared under the "Giving Voice, Driving Change - from the Borderland to the Steppes Project" implemented with the financial support of the Foreign Ministry of Norway.
